Проблема відсутності єдності судової практики як у діяльності судів першої інстанції, так і судів вищих інстанцій, є однією з найболючіших тем вітчизняного судочинства.
Результатом такої неузгодженості може бути порушення принципу юридичної визначеності, який є однією зі складових принципу верховенства права.
Застосовно до функції правосуддя принцип res judicata означає, що держава повинна забезпечити послідовне судове тлумачення закону таким чином, щоб особа могла передбачити можливі наслідки своєї поведінки.
Проблема неузгодженості судової практики викликана, у тому числі тим, що чинне законодавство встановлює певні процесуальні фільтри щодо деяких категорій справ, які не підлягають касаційному розгляду. Тому уніфікація судової практики з цих питань ще більше ускладнюється відсутністю правової позиції Верховного Суду.
Питання єдності судової практики як одного з головних завдань у діяльності Верховного Суду піднімалося у інтерв'ю з секретарем Великої Палати Верховного Суду Віталієм Уркевичем, яке можна подивитися на платформі YouTube за ЦИМ посиланням.
Пан Уркевич розповів про ідею прецедентного запиту, коли суди першої та апеляційної інстанції можуть звертатися до Верховного Суду за наданням роз'яснень (визначенням правової позиції), у тому числі у тих справах, які не підлягають розгляду у касаційній інстанції.
Щось подібне існує зараз, хоча не у вигляді чистого прецедентного запиту, але як допоміжний правовий інструмент, що може використовуватися судами для подолання неузгодженості судової практики.
Так, пункти шостий та сьомий частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наділяє Верховний Суд (який є найвищим судом у системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики) повноваженнями з забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а також з забезпечення апеляційних та місцевих судів методичною інформацією з питань правозастосування.
Користуючись такої можливістю, наприкінці минулого року збори суддів Основ'янського районного суду міста Харкова звернулися до Верховного Суду з проханням надати роз’яснення щодо певних категорій справ у зв’язку з неузгодженістю судової практики, а саме:
- щодо особливостей розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в яких особами, що притягаються до відповідальності, є військовослужбовці;
- щодо стягнення судового збору з військовослужбовців, які притягаються до адміністративної відповідальності за скоєння військових адміністративних правопорушень, зокрема, передбачених статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- щодо розгляду скарг на бездіяльність прокурора (уповноважених осіб органу прокуратури) у зв'язку з невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, якщо орган прокуратури направив заяву, подану в порядку ст.214 КПК України, до іншого органу прокуратури або органу досудового розслідування;
- щодо територіальної підсудності скарг на рішення, дії та бездіяльність прокурора – процесуального керівника у кримінальному провадженні.
У відповідь Верховний Суд надав рекомендації, спрямовані на забезпечення єдності судової практики у вищевказаних питаннях.
З рекомендаціями можна ознайомитися за ЦИМ посиланням.
з повагою
суддя-спікер Основ'янського районного суду міста Харкова Ірина БЛАГА
_03_03.png)
