Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Увага, суд перейменовано з Червонозаводський районний суд м. Харкова
10 липня 2025 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Корнієць та інші проти України» (KORNIYETS AND OTHERS v. UKRAINE).
Справа стосувалася головним чином скарг заявників за статтею 8 та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявники зазначали, що обшуки поліцією їхнього житла були незаконними та невиправданими, оскільки вони були проведені без попереднього судового ордеру, а також оскільки заявники не мали ефективного засобу правового захисту у національних органах для оскарження цих обшуків. Крім того, одна з заявниць скаржилася на порушення статті 3 Конвенції, посилаючись на те, що вона зазнала жорстокого поводження з боку поліції та що ефективного розслідування цієї події проведено не було.
У цьому рішенні ЄСПЛ констатував низку порушень Конвенції, а саме:
Більш детально щодо порушення статті 3 Конвенції:
Суд нагадав, що у його прецедентному праві закріплено: якщо особа висуває обґрунтовану претензію про те, що вона зазнала поводження з боку поліції чи інших подібних державних органів, яке порушує статтю 3, це положення опосередковано вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має призвести до встановлення та покарання винних, а також відповідати вимогам оперативності, ретельності, незалежності та громадського контролю.
ЄСПЛ зазначив, що розслідування заяв заявниці про жорстоке поводження тривало понад сім років та не було ефективним. З огляду на ці серйозні недоліки та загальну тривалість розслідування, Суд вважає, що національні органи влади не виконали свого зобов'язання ефективно розслідувати скарги заявниці про жорстоке поводження.
Більш детально щодо порушень статтей 8 та 13 Конвенції:
ЄСПЛ вкотре проаналізував українське законодавство та національну судову практику щодо ретроспективного судового перегляду (retrospective judicial review – з офіційного тексту рішення), щоб відповісти на питання, наскільки вони забезпечують гарантії прав людини проти свавілля при несанкціонованому обшуку (обшуку без судового ордеру/ухвали).
Відповідно до статті 30 Конституції України та статті 13 Кримінального процесуального кодексу України, будь-яке проникнення, огляд чи обшук житла або іншого володіння особи дозволяється лише на підставі вмотивованого судового рішення, за винятком випадків, передбачених законом. Обшук має проводитися за дозволом (ухвалою) слідчого судді.
Закон України (стаття 30 Конституції України та частина 3 статті 233 КПК) передбачає можливість проведення обшуку без попередньої судової санкції у невідкладних випадках, пов'язаних із порятунком життя, збереженням майна або під час переслідування підозрюваних у злочині.
У таких випадках, слідчий або прокурор зобов'язані негайно після події подати клопотання до слідчого судді про ретроспективне надання дозволу на обшук (ретроспективна санкція). Слідчий суддя розглядає таке клопотання, перевіряючи, чи були підстави для проникнення без попередньої санкції.
Законодавство України не передбачає можливості оскаржити судові рішення, що надають дозвіл на обшук (як попередньо, так і ретроспективно).
Один з заявників у справі «Корнієць та інші проти України» звертався до Конституційного Суду України з конституційною скаргою у зв'язку з відсутністю закріплення у КПК законного засобу юридичного захисту у разі неправомірного обшуку.
Ухвалою від 10 вересня 2018 року Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного провадження за цією скаргою, пославшись на неналежність до повноважень КСУ питань, порушених у скарзі, оскільки заповнення прогалин у нормативно-правових актах, прийняття законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою Верховної Ради України.
У справі «Корнієць та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що тим самим Конституційний Суд України визнав відсутність такого засобу правового захисту законодавчою прогалиною.
ЄСПЛ наголосив, що головне питання за статтею 8 у цій справі стосується не рівня точності відповідних положень національного законодавства (заявники вважали, що закон недостатньо точно визначає поняття «невідкладні обставини», і критикували формальність ретроспективного судового контролю), а питання про те, чи забезпечували процедура та сутнісний підхід національних судів, згідно з відповідним правовим режимом та на практиці у справах заявників, необхідний захист від свавілля.
Суд нагадав, що у справі «Пантелеєнко проти України» (рішення від 29 червня 2006 року) вже встановлювалося порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції у зв'язку з тим, що згідно з українським законодавством , немає можливості оскаржити ордер на обшук, незалежно від того, чи виданий він суддею до обшуку, чи затверджений постфактум.
Отже, у справі «Корнієць та інші проти України» Суд визнав, що заявники не мали ефективного національного засобу правового захисту для оскарження законності обшуків без ордера, що є порушенням статті 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.
З огляду на висновки ЄСПЛ у цьому рішенні, завданням законодавця є розробка ефективного правового механізму, який надасть можливість стороні захисту приймати участь у процедурі ретроспективного судового контролю за проведеним без ухвали суду (слідчого судді) обшуком.
За відсутності такого правового регулювання у цій сфері завдання судів (слідчих суддів) – під час ретроспективного судового контролю за такою слідчою дією ретельно оцінювати клопотання слідчого та перевіряти наявність обставин, які дійсно свідчили про невідкладність обшуку, а також дотримання гарантій прав власників (володільців) житла при проведенні обшуку.
Окрім перевірки, чи було втручання у право особи на повагу до його житла пропорційним поставленій меті, а отже, «необхідним у демократичному суспільстві», про ефективність ретроспективного судового контролю свідчить не формальне посилання на передбачені частиною третьою статті 233 КПК України невідкладні випадки (пов’язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення), а ґрунтовна оцінка відповідних доводів слідчого та з'ясування дійсних обставин, які могли свідчити про таку нагальність обшуку.
При цьому хотілося б звернути увагу на зміни, які були внесені до першого речення частини третьої статті 233 КПК Законом України від 31.07.2025 №4560-ІХ, - законодавець повернувся до попередньої редакції цієї правової норми (яка діяла до 22.07.2025).
Так, з 23.07.2025 по 31.07.2025 діяла редакція, згідно з якою слідчий, дізнавач, прокурор мали право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 112, 115-119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 146, 147, 149, 152-156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів.
З 01.08.2025 року чинною є наступна редакція першого речення частини третьої статті 233 КПК України:
«Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення».
з повагою
Суддя-спікер Основ'янського районного суду міста Харкова - Ірина БЛАГА
_03_03.png)
