22 червня 2026 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював правову позицію у справі № 305/1557/24, яка стосувалася визнання особи недієздатною та призначення опікуна.
Заявник, який є військовослужбовцем, звернувся до суду з заявою про визнання недієздатним його дядька, що мав інвалідність з дитинства у зв'язку зі стійким психічним розладом та не міг самостійно пересуватися й обслуговувати себе, потребуючи догляду на непрофесійній основі.
Заявник також просив суд призначити його опікуном дядька.
Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.
Касаційний суд підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви про призначення заявника опікуном із тих підстав, що у дядька заявника є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а заявник призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу.
Отже, Верховний Суд зробив висновок, що сам по собі факт проходження військової служби не є автоматичною та безумовною перешкодою для призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи. Можливість реалізації права військовослужбовця бути призначеним опікуном, що в подальшому є/може бути підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, безпосередньо залежить від наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють або реально можуть здійснювати таку опіку, тощо. Законодавство не містить заборони на призначення мобілізованої особи опікуном, проте цей приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання конституційного обов’язку, якщо інтереси недієздатної особи можуть бути забезпечені іншими родичами, тощо.
_03_03.png)
